Люди всё соревнуются, кто же важней,
Кто главнее, весомей и значимей прочих.
Ты, душа моя, жить, жить вот так, не посмей,
Оставайся простой и собой среди ночи.
Человеком останься среди подлости, зла
Если даже винить будут люди в лукавстве.
Жизнь уроков тебе очень много дала,
И ты знаешь там честь, когда верен и нравствен.
Оставайся простой, не раздвоенной ты,
Без стандартов двойных, без суждений надменных.
И ищи чистоты и ищи красоты,
И у добрых учись ты, у искренних, верных.
Если их ты найдёшь в этом мире из лжи....
Если их не найдёшь, вспоминай тех, кто жили.
И с неверьем, с тоской никогда не дружи,
В отчаянии не рви, в безысходности жилы.
Просто, просто иди, просто молча терпи,
Потерпи, не влезая ни в сплетни, ни в драки,
Никого не суди, никого не кори.
Бог всё знает поверь, им не скрыться во мраке.
Постарайся любить, постарайся прощать,
Не ищи своего, Бог твой щит и награда.
Он умеет всегда всех Своих защищать
От безумья, от зла, от падений, от ада.
201123
Ирина Шилова,
Пермь
Задавать себе вопросы - это хорошо.
Прочитано 966 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
